Baltic Ukraine

Працевлаштування в Словаччині

Sat, 05 Jun 2010 21:52:47 +0200

Питання правового і соціального статусу українських трудових мігрантів, які тимчасово перебувають і працюють на території Словацької Республіки, до 05.05.2008 р. регулювались Угодою між Урядом України і Урядом Словацької Республіки про взаємне працевлаштування громадян, підписаною в Ужгороді 07 березня 1997 року (ратифікована Верховною радою України Законом України про ратифікацію № 78/98 від 4 лютого 1998 року, набула чинності 06 травня 1998 року). Згідно з вищезазначеною Угодою, загальна річна чисельність працівників, які можуть бути працевлаштовані на території Словаччини, становить 2300 осіб відповідно до трьох груп т.зв.”квоти” [І група (довгострокове працевлаштування – до одного року з можливістю продовження ще на шість місяців) – 180 осіб, ІІ група (короткострокове працевлаштування до шести місяців впродовж року) – 200 осіб, ІІІ група (в межах виконання торговельних або інших договорів, укладених між юридичними чи фізичними особами України та Словаччини до двох років з можливістю продовження ще на один рік) – 1800 осіб]. В рамках пристосування словацького законодавства до вимог Європейського Союзу словацька сторона нотою МЗС СР №1121/2007-МЕРО від 29.10.2007 р. в односторонньому порядку денонсувала зазначену Угоду, повідомивши, відповідно до пункту 2 статті 16, про звершення її чинності 05.05.2008 р. В результаті імплементації законодавства ЄС стосовно працевлаштування громадяни Словаччини отримали можливості безперешкодного працевлаштування в інших країнах Європейської спільноти, що збільшує можливості отримати роботу українським громадянам. Відповідно до законодавства ЄС не існує квот на працевлаштування. Відповідно до чинної процедури, передбаченої для іноземців, що не є громадянами країн ЄС, включаючи громадян України, роботодавець, зареєстрований на території Словаччини, може працевлаштувати іноземця лише тоді, якщо іноземець має дозвіл від компетентних органів СР на тимчасове проживання з метою працевлаштування. Словацьким компетентним органом, який надає дозволи на працевлаштування є Адміністрація праці, соціальних справ та сім’ї того краю, де буде працювати іноземець. Передбачається рівність соціальних прав іноземців, що отримали дозвіл від компетентних органів СР на тимчасове проживання з метою працевлаштування, з громадянами СР, які є учасниками трудових відносин. Ще перед приїздом на територію Словаччини іноземець зобов’язаний подати заяву до відповідної Адміністрації праці, соціальних справ та сім’ї (далі – Адміністрація) щодо дозволу на працю особисто або через посередництво іншої фізичної або юридичної особи, зокрема роботодавця, на підставі нотаріально засвідченої довіреності. Заява на оформлення дозволу на працевлаштування містить наступне: прізвище, ім’я та дату народження іноземця; адресу в країні постійного проживання та поштову адресу; номер закордонного паспорту, та орган видачі; назва, адреса, ідентифікаційний код та вид діяльності роботодавця; вид діяльності, місце виконання робіт, період під час якого планується виконувати роботу; додатком до заяви є письмова обіцянка роботодавця щодо обов’язку працевлаштування конкретного іноземця. Заява щодо отримання дозволу на працевлаштування поділяється на працевлаштування на підставі зв’язку між працівником та роботодавцем та в межах виконання торговельних договорів між юридичними та фізичними особами. Під час видачі дозволу на працевлаштування Адміністрація враховує ситуацію на ринку праці, тобто може надати дозвіл у випадку неможливості заповнити вакансію громадянином Словаччини чи громадянином з інших країн ЄС. Надання дозволу на працевлаштування не є обов’язковим. Адміністрація надасть дозвіл на працю іноземцеві без огляду на ринок праці у наступних випадках: якщо це передбачає двостороння Угода, в якій вказано про те, що дозволу на працевлаштування не потрібно; якщо особа є працевлаштована на території СР у зв’язку з підвищенням кваліфікації, найдовше на період до одного року; до 26-річного віку осіб, у випадку часового обмеження або у зв’язку з конкретною подією в рамках обміну між школами або в рамках програм для молоді; якщо іноземець здійснює наукову діяльність або працює як педагог; іноземець, який здійснює релігійну місію з дозволу церкви, або релігійної організації; особа, яка перебуває під спеціальною охороною; особа, якій був продовжений дозвіл на тимчасове перебування, у випадку неможливості виїзду з території Словаччини. Дозвіл на працю не вимагається у таких випадках: іноземець, який має на території СР дозвіл на постійне проживання; дружина/чоловік або діти співробітника дипломатичної місії або консульської установи, або міжнародної спеціалізованої організації, якщо міжнародний договір укладений від імені Уряду Словаччини гарантує взаємність; члени рятувальних бригад; іноземець, який отримав дозвіл на тимчасове проживання з метою возз’єднання з сім’єю (лише після 12 місяців отримання такого дозволу); іноземець, який отримав дозвіл на тимчасове проживання з метою навчання (може працювати не більше 10 годин на тиждень або відповідну кількість годин за рік); особа, яка є закордонним словаком; особа, яка подала прохання на отримання статусу біженця або вже отримали статус біженця; особа, якій був наданий тимчасовий притулок; особи, які працюють на території СР не більше 30 календарних днів в рік і відносяться до осіб таких категорій: художники, які приймають участь у виставках; педагоги; особи, які забезпечують постачання товарів або здійснюють роботи монтажу; особа, яка працює відповідно до міжнародних договорів, в яких зазначено про те, що дозволу на працевлаштування не потрібно; особа, яка є співвласником торговельної компанії або зазначена в статуті компанії; особа, яка здійснює міжнародні перевезення, якщо для виконання перевезень направлена роботодавцем з іноземної держави; учасники міжнародних програм та проектів. Роботодавець зобов’язаний письмово інформувати Адміністрацію про працевлаштування іноземця та про його закінчення працевлаштування у випадку, якщо даний іноземець не повинен отримувати дозвіл на працевлаштування, не пізніше 7 днів від початку або закінчення терміну праці, а також у випадку якщо працівник не приступив до роботи у визначений час. Дозвіл на працевлаштування видається на термін працевлаштування, але не більше як на два роки. Дозвіл на працевлаштування можна отримати повторно у випадку виконання робіт у того ж роботодавця. У випадку сезонного працевлаштування відповідний дозвіл видається до шести місяців. Письмову заяву на продовження дозволу на працевлаштування трудовий мігрант подає не пізніше чим за 30 днів до закінчення терміну попереднього. Працевлаштування через посередницькі структури є неможливим, оскільки дозвіл на працевлаштування для іноземців спрямований на конкретного адресата та на виконання певного виду діяльності. Як буде встановлено, що дозвіл на працевлаштування був виданий на підставі фальсифікованих даних, то такий дозвіл буде скасовано. Посередницькі структури за фінансову нагороду можуть займатись питаннями працевлаштування лише у випадку отримання ліцензії на здійснення посередницьких послуг від Адміністрації праці, соціальних справ та сім’ї Словацької Республіки. Отримання аналогічної ліцензії від країни постійної реєстрації не є достатнім. Надання посередницьких послуг іноземними посередницькими структурами на території СР без ліцензії вважається незаконним і відносно цих структур вживаються відповідні санкції. Після отримання дозволу на працевлаштування іноземець повинен в закордонній консульській установі СР в країнах постійного проживання отримати дозвіл на тимчасове проживання з метою працевлаштування. Для цього необхідно заповнити заяву-анкету до якої необхідно додати низку документів, а саме: документ, яким підтверджується мета перебування (дозвіл на працевлаштування, трудовий договір тощо); підтвердження про наявність фінансів для забезпечення перебування (ця сума становить приблизно 4500 доларів США на одну особу на рік); документ про забезпечення житлом в СР; довідку про несудимість заявника в Словаччині та країні проживання. Строк дії усіх документів, що подаються на розгляд (крім свідоцтв РАЦС та паспорта) не може перевищувати 90 днів з дня їх видачі. Всі заяви заповнюються словацькою мовою, документи, що надаються як на оформлення дозволу на працевлаштування так і робочої візи мають бути перекладеними на словацьку мову з нотаріальним засвідченням справжності перекладу. Лише у випадку отримання обох дозволів (від Адміністрації праці, соціальних справ та сім’ї Словацької Республіки та закордонної установи СР) працевлаштування на території Словаччини буде легальним. В день, коли іноземний громадянин розпочинає свою робочу діяльність, роботодавець зобов’язаний, окрім укладення робочого контракту, повідомити про це Словацьку соціальну страхову компанію та Словацьку медичну страхову компанію. Питання правового і соціального статусу української трудової міграції частково регулюються законом Словацької Республіки „Про закордонних словаків”, положення якого поширюються на громадян України, які набули статусу закордонного словака у відповідності до норм і положень вищезгаданого закону. Набувши статусу закордонного словака, українські працівники можуть досить тривалий період перебувати на території Словаччини та мають право на роботу без отримання будь-яких дозволів на довготривале перебування і працевлаштування, а також дозволу на постійне місце проживання. При цьому, на них поширюється законодавство Словацької Республіки про соціальне забезпечення, інші закони соціального спрямування у повному обсязі, тобто на рівні громадян Словаччини. Джерело: Посольство України в Братиславі

До Кракова на пляж та віндсерфінг

Mon, 17 May 2010 18:04:10 +0200

Яхтова гавань у Кракові

Давня столиця Польщі пропонує туристам не тільки безліч історичних пам'яток, але й різні форми активного відпочинку. Мало хто знає, що Краків є ідеальним місцем на велосипедні екскурсії, пірнання, скелелазіння, а також відпочинок на пляжі та віндсерфінг.
Краків на велосипеді
Якщо хочеш поєднати міський туризм із активним відпочинком, обов'язково мусиш відвідати пункт прокату велосипедів “Два колеса” на краківському Казімєжу (вулиця Юзефа 5, http://www.dwakola.internetdsl.pl/index.html). Об'єкт міститься в самому серці міста, 15 хвилин пішки від Головної площі та 500 метрів від вісланих бульварів – головного “роверового автобану” Кракова. Коли вже будеш над Віслою, доїдеш звідти вигідними велосипедними доріжками в багато різних цікавих місць як у центрі, так і на околицях міста.
Найчастіше відвідуваним місцем є безперечно гора Сікорнік, на вершині якої знаходиться відомий Курган Костюшка. Трохи далі розташований Вольський ліс – справжній рай для велосипедних туристів. Лісові долини, краківський зоопарк, середньовічний монастир Камедулів, замок та оглядовий майданчик на Пшегожалах та кургани Костюшка і Пілсудського – а все це лише на півгодини їзди велосипедом від пункту прокату роверів на краківському Казімежу.
Старий аеропорт, печери, фортеці...
Черговою небуденною атракцією є найбільший у Польщі Авіамузей на краківських Чижинах – в половині дороги між Старим містом та Новою гутою, недалеко Аквапарку. Музей виник у місці, в якому ще в післявоєнних роках функціонував аеропорт – один із перших у Австро-Угорщині. Попри свої великі розміри, аеропорт до сьогодні зберігся від урбанізації, створюючи зелений бар'єр поміж “старим Краковом” та побудованим комуністами кварталом Нова Гута. В музеї можна подивитись кількадесят експонатів літаків, починаючи від перших машин, аж по сучасні об'єкти.
Унікальним місцем поблизу центру є також Закшувек. Лише на два кілометри від королівського замку Вавель розташований затоплений водою кар'єр, котрий становить рай для любителів дайвінгу. Озеро знаходиться на території скельного Лісопарку Твардовського, куди обов'язково мусять піти любителі скелелазіння- умови є тут подібними до високогірних. У скельному парку знаходиться також природна Печера Твардовського, де згідно з легендою чарівник Твардовський приховувався перед чортом.
Печера Твардовського – це лише одна із декількох печер, розташованих у адміністративних межах міста. Однак на печерах підземних світ Кракова не закінчується – в цілому місці знаходиться кількадесят австрійських фортець та укріплень, котрі творили колись систему захисту “Фортеця Краків”.
До Кракова на пляж та яхтинг
Що зробити, коли після приїзду до Кракова потрапимо якраз на спеку й нам зовсім не до вподоби буде відвідування архітектурних пам'яток? Отже, міський туризм можна відкласти на вечір, а протягом дня – засмагати на пляжі та купатися в чистому озері, яке знаходиться лише на 4 км від Площі Ринок. Хоча Краків – це не Гдиня і не Мазури, але і тут знайдемо пляж та яхтову гавань, розташовані над озером Багри, недалеко залізничного вокзалу Краків – Плашів.
Сполучення з озером Багри є цілком просте – з-під автовокзалу туди їздить автобус лінії 185, а трохи далі, біля Ронда Могільського, знаходяться зупинки ліній 125 та 425. Вийти слід після якихось 15 хвилин на зупинці „Grochowa”, а звідти лише кілька хвилин прогулянки – і вже над водою.
Над Баграми знаходяться не тільки дві піскові пляжі (в тому числі одна з пірсом, рятувальником та барами поблизу) але також одну з найкращих у Польщі яхтових гавані. Вітрильниково-рекреаційний центр “Горн” проводить прокат водного устаткування (віндсерфінг, байдарки, яхти), організує віндсерфінгові курси та табори, а все це за доволі низькою ціною – дешевше, ніж на Шацьких озерах або над Чорним чи Балтійським морем. В спортивно-розважальному центрі Горн знаходиться невеликий готель, сауна, тренажерний зал, таверна, конференц-залі зали, місця на вогнище. Про деталі можна дізнатися на веб-сторінці www.hornkrakow.pl та на www.porteuropa.eu.
Якуб Логінов
Джерело: www.porteuropa.eu
Дозволяється безкоштовне передрукування цієї статті за умовою наведення джерела та посилання на Port Europa.

Польща—Білорусь: стратегічні партнери?

Sun, 11 Apr 2010 12:43:55 +0200

fot. gazeta.pl

Білорусь для великої частини польської еліти є більш вигідним партнером в енергетичній сфері, ніж Україна. Хоча в офіційних виступах провідних польських політиків і надалі можна почути хороші слова на тему стратегічного партнерства з Україною, передусім в енергетичній сфері, насправді за ними не стоять конкретні проекти. Тим часом втомлена від української нестабільності польська еліта потихеньку переорієнтовується на співробітництво з іншим східним сусідом — Білоруссю, де проблеми двовладдя не існує. Як результат, от-от розпочнеться будівництво кількох польсько-білоруських енергетичних об’єктів (нафтопроводу, вугільної електростанції, системи передачі електроенергії), а тим часом трубопроводу Одеса—Броди—Гданськ чи інших польсько-українських проектів як не було, так і немає.
«Тихше їдь, далі будеш» — такого правила дотримуються польські та білоруські підприємці і лобістські групи. Специфіка польсько-білоруської співпраці полягає в тому, що тут відсутні офіційні контакти на найвищому рівні, зокрема зустрічі президентів і прем’єрів. Адже офіційний Мінськ перебуває у політичній ізоляції з боку країн Заходу, яку лише тимчасово обмежили з огляду на політичну відлигу в Білорусі. Натомість польські та білоруські політики часто зустрічаються за нагоди — на виставках, на засіданнях робочих груп, під час робочих візитів у прикордонні області. Головний принцип, якого суворо дотримується як польська, так і білоруська сторона, — це «залишити політику за дверима». Відтак, у польсько-білоруських переговорах беруть участь як максимум технократи в ранзі віце-міністра, а самі розмови та їх результати нечасто потрапляють на перші шпальти газет. Як можна здогадатися, що менше галасу навколо взаємної співпраці сторін, то більша її ефективність, яка вимірюється не деклараціями, а технічною документацію конкретних інфраструктурних проектів.
Поляків і білорусів примирив московський тиск
Хоч як парадоксально, але зближенню двох недавніх недругів допомогла… Москва, а якщо конкретно — її агресивна енергетична політика. Коли в 2006 році Варшава ледь не пішла на розрив дипломатичних відносин із Мінськом, «Газпром» саме розпочинав підготовку до будівництва газопроводу «Північний потік» та аналізував можливість переведення потоків нафти, яку нині транспортують територією Білорусі, на балтійські танкери. Саме тоді Лукашенко усвідомив, що настав час змінити свою політику і спробувати налагодити більш дружні відносини зі своїм найбільшим західнім сусідом.
Перший крок Мінськ зробив уже навесні 2006-го, відразу після президентських виборів, котрі викликали велике зовнішньополітичне напруження. Тоді посол Білорусі у Польщі Павал Латушка подав польському МЗС пакет із кількадесяти пропозицій дрібних проектів (наприклад, поліпшення інфраструктури пунктів пропуску, співпраця у сфері культури), які мали започаткувати нормалізацію відносин. Мінськ зробив багато для того, аби поліпшити свій імідж у Польщі, що знайшло відображення передусім у кадрових призначеннях. До посольства та консульств Білорусі в Польщі відряджали справжніх лібералів, котрі, серед іншого, публічно пропагували білоруську мову і незалежну білоруську культуру та навіть робили офіційні фотографії під забороненим у Білорусі біло-червоно-білим прапором (наприклад, тодішній генконсул Республіки Білорусь у Гданську Міхаїл Аляксейчик). Ця маркетингова стратегія дала відчутні результати: імідж Білорусі значно поліпшився, і вже в 2007 році польські політики могли собі дозволити публічні переговори з білоруськими колегами, чого за часів холодної війни 2005—2006 років не можна було собі навіть уявити.
У тому ж 2007 році Польща і Білорусь повернулися до розмов про спільне будівництво другої гілки Ямальського газопроводу, що її дві сторони стали просувати як альтернативу «Північному потоку». Водночас Білорусь за короткий час розпочала поставки нафти з альтернативних (неросійських) джерел — з «братньої» Венесуели та арабських країн. Мінськ започаткував також багато інших проектів у сфері диверсифікації поставок енергетичних ресурсів, зокрема таких, як власна розвідка вуглеводнів на заморських шельфах, робота білоруських фахівців за контрактом у нафтових країнах тощо.
І хоча одну загрозу білоруси трохи віддалили (залежність від Москви), невдовзі з’явилася інша. Раптом стало очевидно, що запорукою енергетичної безпеки Білорусі є нафтові та LNG-термінали в морських портах Литви і Латвії (Клайпеді, Вентспілсі), які стали використовувати свою монопольну (чи, радше, дуопольну) позицію. І це стосується не тільки перевалки нафтопродуктів, а й загалом морського транспорту, який відіграє дедалі більшу роль у білоруській економіці. Сьогодні Білорусь перевалює в балтійських портах аж 17 млн. тонн товарів щороку, а від забезпечення дешевої морської логістики багато в чому залежить успішність економіки країни, що спирається на експорт (причому здебільшого до країн Заходу, а не, як колись, на ринки країн СНД).
Ситуацію ускладнює той факт, що ділове середовище в порту Клайпеда, який можна вважати найбільшим «білоруським» морським портом, доволі міцно пов’язане з російським бізнесом і проросійською частиною білоруського істеблішменту. А це не до вподоби ліберальним колам з оточення президента, які останнім часом посилили свої позиції. Про цей факт мало говорять, але він пояснює, чому в Мінська з’явився такий великий інтерес до поліпшення відносин із Польщею та водночас чому інколи робиться багато для того, аби ті добрі відносини зірвати (наприклад, конфлікт з Об’єднанням поляків у Білорусі).
«Дивіться, у нас є вибір, можемо відмовитися від ваших послуг (портів Клайпеда, Вентспілс) і скористатися послугами польського Гданська чи Ельблонга», — зазначають у переговорах із литовськими та латвійськими партнерами білоруські чиновники. Як виявляється, ця поки що віртуальна «польська карта» є досить успішним аргументом, який спонукає прибалтів до зниження цін і запровадження привабливих портових тарифів. І це при тому, що білоруси навіть не думають реалізовувати гучні проекти власного «автономного» термінала в польському Ельблонзі чи недавно проголошеного «Білоруського товарно-логістичного центру» в порту Гданськ, яким так вихваляються місцеві польські портовики.
Велика політика допоможе маленькому Підляшшю.
Добросусідські відносини з великим західним сусідом стали для Білорусі дуже важливими вже з огляду на те, щоб їх можна було використати як переговорну карту у розмовах з Москвою, Вільнюсом і Ригою. Однак десятиріччя заморожених білорусько-польських відносин має свої наслідки: нині доводиться будувати це партнерство з нуля. Розуміючи стратегічну вагу такої співпраці, дві сторони приділяють велику увагу розвиткові передусім енергетичного співробітництва. Причому будують його методом маленьких кроків, без великих обіцянок, зосереджуючи увагу на конкретних енергетичних проектах, передусім місцевого масштабу.
Такий підхід прийнятний для місцевої влади польського Підляшшя, яка у співпраці з Білоруссю вбачає шанс на розв’язання своїх енергетичних проблем. А вони доволі серйозні: в Підляському та в східній частині Вармінсько-Мазурського воєводства спостерігається дефіцит електроенергії, спричинений низькою густотою інфраструктури та віддаленістю від великих електростанцій, розташованих передусім на півдні країни.
Підляшшя є потенційно привабливою територією для інвестицій у промислове виробництво: зарплати тут низькі, безробіття високе, ціни на нерухомість невеликі, при цьому на ринку праці не бракує добре освічених, кваліфікованих працівників. Видатки на започаткування економічної діяльності тут набагато менші, ніж у недалекій столиці, до якої можна доїхати автомобілем усього за дві години. Додатковий козир — це традиційні зв’язки з Білоруссю, що відкриває можливість легко вийти з експортованою продукцією на величезний ринок Білорусі, Росії та Казахстану. Отже, охочих побудувати в регіоні якусь маленьку фабрику не бракує, однак інвестори відмовляються від подальшої активності, щойно дізнаються, які величезні проблеми матимуть з приєднанням до електроенергетичної мережі. Наявний попит на електроенергію в півтора разу перевищує доступну потужність, а грошей на модернізацію інфраструктури постійно бракує, пояснюють потенційним інвесторам, які згодом реалізують свою ділову ідею в іншому регіоні.
Виявляється, підключити Підляшшя до електромережі сусідньої Білорусі таки легше, ніж забезпечити поставки потрібних обсягів електроенергії з інших регіонів Польщі. Крім цього, виробництво електроенергії по білоруський бік кордону обходиться вдвічі дешевше, ніж у Польщі. І річ не лише в доступності дешевого російського газу чи мазуту, а також у відсутності суворих екологічних стандартів, які для Польщі запровадив Брюссель.
Слід також мати на увазі, що «білоруська карта» є для Польщі вкрай важливою у складних переговорах з Брюсселем, як і «польська карта» для Мінська є зручним аргументом у розмовах з Москвою чи Вільнюсом. Отже, Єврокомісія хоче нав’язати Варшаві жорсткі ліміти викидів вуглекислого газу та інші обмеження, що може серйозно вдарити по польській енергетиці, яка на 95% спирається на спалювання кам’яного і бурого вугілля. «В такому разі ми побудуємо кілька вугільних електростанцій у Білорусі та Україні й там вироблятимемо ще більше СО2, ніж тепер», — неодноразово зазначав віце-прем’єр Вальдемар Павляк. Наразі цей аргумент спрацьовує, однак щоб його можна було використовувати й надалі, треба таки зробити з білорусами хоч один спільний проект.
Одним із них є проект будівництва польсько-білоруської вугільної електростанції у містечку Зельва Гродненської області. Інвестор — польський олігарх Ян Кульчик, якого підтримує віце-прем’єр Павляк. Що цікаво, вугілля на цей об’єкт завозитимуть з Польщі (з невеликого Люблінського вугільного басейну), а більшість електроенергії експортуватимуть… до тієї ж Польщі. Де ж тут економічна логіка? Вона лежить у площині цих необгрунтовано жорстких екологічних стандартів ЄС, які в результаті дадуть цілком протилежний ефект: двоокису вуглецю в атмосферу потраплятиме більше, ніж у випадку будівництва електростанції десь поблизу Любліна.
Для реалізації зазначеного проекту також необхідно відновити транскордонну енергетичну лінію Рось—Білосток, що з’єднає електромережі Білорусі та Польщі. Підготовчі роботи у цьому напрямі ведуться досить успішно, чого не можна сказати про аналогічні енергопроекти по осі Польща—Україна.
Білоруське дизпаливо як запорука малих заправок
Нові тенденції не оминають також ринку нафтопродуктів. Польський логістичний оператор рідких палив планує побудувати транскордонний продуктопровід для прокачування білоруського дизеля. Труба з’єднає логістичний центр у Малашевіче з білоруською логістичною системою й коштуватиме корпорації 7—10 млн. дол. Згідно з попередніми оцінками, завдяки новому сполученню на польський ринок надходитиме 2 млн. тонн дизпалива щороку, що істотно впливатиме на функціонування ринку. Це рішення вітають передусім власники приватних заправок, особливо на північному сході країни, яким дешевий білоруський дизель допоможе витримати конкурентний тиск великих нафтомереж. Зрозуміло, що цей проект критикують представники польської нафтової дуополії — плоцького «ПКН Орлен» і гданського «Лотосу», котрі будуть змушені знизити ціни на дизпаливо.
Також слід додати, що на польському ринку, як і у більшості країн ЄС, спостерігається дефіцит дизельного палива, що відображається у високих цінах на це пальне. Користуються цим білоруські НПЗ у Новополоцьку та Мозирі, що заробляють досить непогані гроші на переробці дешевої російської нафти та експорті нафтопродуктів. Що, зрештою, є причиною білорусько-російських конфліктів, оскільки Москва вважає це проявом недобросовісної конкуренції.
І хоча Білорусь і Польща намагаються реалізовувати всі ці енергопроекти незалежно від великої політики, останні події свідчать про те, що комфорт у відносинах може скінчитися. Білоруська влада знову розпочала репресії проти Об’єднання поляків у Білорусі, що було і залишається найбільшою проблемою у двосторонніх відносинах. Офіційний Мінськ зауважив, що польське МЗС здійснює м’яку політику, зокрема не порушує в двосторонніх переговорах питання стосовно кількох тисяч польських громадян, яким заборонений в’їзд до Білорусі (серед них і автор цих рядків — за журналістську діяльність). А коли Варшава йде на великі поступки Мінську, то гріх цим не скористатися. Однак цього разу реакція офіційної Варшави була неочікувано гострою. На думку польської опозиції, а також багатьох осіб із оточення прем’єра Туска, політика відкритих дверей і діалогу не дала результату, тож тепер слід повернутися до санкцій. А це означало б замороження польсько-білоруської енергетичної співпраці, від чого найбільше зраділи б Москва та проросійське крило в оточенні білоруського президента.
Коментар Михайла ГОНЧАРА, директора енергетичних програм Центру НОМОС (Севастополь)
Власне, польсько-білоруське партнерство має перспективи з урахуванням історичної ретроспективи. Тільки навряд чи його в найближчому майбутньому можна буде назвати стратегічним. Точки взаємного економічного тяжіння, що здатні породити рентабельні проекти, навряд чи врівноважать сили відштовхування і зовнішньої протидії. Передусім слід мати на увазі те, що Білорусь і Польща перебувають у різних ціннісних системах: Білорусь у так званій Союзній державі з Росією, Митному союзі, ЄврАзЕС, ОДКБ, а Польща — в ЄС і НАТО. Польща є членом СОТ, Білорусь — ні.
Тому Москва і Брюссель завжди будуть присутні у білорусько-польських відносинах. І якщо Брюссель потенційно може відігравати конструктивну роль у цих двосторонніх відносинах, то Москва — навпаки. Адже в Росії білорусько-польське чи білорусько-українське партнерство сприймається, як пошук васалом іншого сюзерена.
Що ж стосується перспективних проектів, які нібито тихою сапою обидві сторони поступово реалізують, то в наш час інформаційної глобалізації немає нічого таємного, що не стало б явним, причому за досить короткий проміжок часу. Тим більше що про наведені ідеї та проекти вже достатньо добре відомо в професійних та експертних колах. Той факт, що проект не потрапляє на шпальти газет, зовсім не є гарантією його успіху. Та й навіть реалізація проекту будівництва генеруючих потужностей на території Білорусі з потрійним для Польщі ефектом (вугілля — польське, електроенергія — для Польщі, польська квота викидів — не використана) зовсім не означатиме стратегічності відносин. Адже ці відносини завжди будуть заручниками належності країн до різних інтеграційних об’єднань. За таких обставин це лише питання часу, коли зазначені проекти стануть жертвами політичної кон’юнктури. І приклад з Об’єднанням поляків у Білорусі підтверджує це. До цього ж і інше — як у Польщі дивитимуться на збільшення енергетичної залежності від сусіда, на території якого і за участі якого проводяться масштабні військові навчання чіткої антинатовської та антипольської спрямованості?
Не варто перебільшувати успішність польсько-білоруського партнерства, тим більше поки що віртуальну. Наприклад, Польща і Білорусь демонстрували синергію дій щодо проекту другої нитки газопроводу Ямал—Європа. По інерції це ще продовжується й досі, хоча оновлена російська енергетична стратегія чітко фіксує «Північний потік», а ямальський проект у ній навіть не згадується. Не спрацювало. В іншому проекті — імпорту дешевого білоруського дизеля до Польщі — останнє слово зрештою буде за польськими виробниками, які переживають далеко не найкращі часи. І навряд чи польський уряд віддаватиме перевагу підтримці іноземної нафтопереробки. Проект може бути успішним, але чи буде він тривалим, отже, чи матиме стратегічний вимір?
Не має сенсу протиставляти польсько-українське партнерство польсько-білоруському. Неуспіх двостороннього партнерства — це завжди взаємний неуспіх. Є певні проблеми і проекти, які варто вирішувати не в форматі двох, а в форматі трьох — України, Польщі та Білорусі, тим більше що в останні два роки двосторонні формати в цьому слов’янському трикутнику активізувалися. Лише один приклад. На сьогодні в усіх трьох країнах існують проекти будівництва нових АЕС, а Україна до того ж збирається створити підприємство з фабрикації ядерного палива. Наскільки ці проекти взаємно узгоджуються? Чи потрібне в Центрально-Східній Європі додаткове ядерне навантаження на довкілля? Наскільки в нових АЕС існує реальна потреба, зумовлена дефіцитом електроенергії? Як можна оптимізувати ці проекти без шкоди для інтересів сторін, більш того, досягти ефекту синергії?
Насамкінець можна підсумувати, що польсько-білоруське партнерство слід вітати, але навряд чи воно може стати стратегічним, оскільки обидві країни обмежені у своєму політичному маневрі та економічних можливостях зовнішніми потугами.
Автор: Якуб ЛОГІНОВ (Польща)
Дзеркало тижня, № 13 (793) 3 — 9 квітня 2010
http://www.dt.ua/2000/2229/69048/

В Україну пішки

Sun, 11 Apr 2010 12:40:40 +0200

Перетнути українсько-польський кордон стало трохи легше. Встигнемо до Євро-2012?
Євро-2012 уже не за горами, а от ситуація на українсько-польському кордоні, як і раніше, далека від європейських стандартів. Однак 2008 рік таки приніс певні позитивні зрушення. Нагадаємо, в січні минув рік із часу запровадження суворих митних правил, котрі практично ліквідували «човникову» контрабанду сигарет — одну з головних причин пробок на західних кордонах.
Торік уперше за всю історію незалежності з’явилася можливість подорожувати між Україною та Польщею без тривалого очікування в пунктах пропуску та сплати хабарів, що безумовно сприятиме розвитку туристичної галузі в Західній Україні. Однак не будемо надто оптимістичними. Адже цивілізовані умови перетину кордону вдалося створити лише… в пішохідному пункті пропуску Шегині—Медика, який відтепер слугує не контрабандистам, а туристам і бізнесменам.
Нині нікого не дивує ситуація, коли польські туристи під’їжджають автомобілем до Медики, залишають машину на стоянці, проходять кордон пішки (всього за десять хвилин) і в Шегинях сідають на маршрутку до Львова. Адже їхати автомобілем через польсько-український кордон — собі дорожче. А чи не могли б такі стандарти перетину кордону функціонувати також в автомобільних пунктах пропуску, в тому числі на кордонах з іншими сусідами?
Операція «Кордон»
Коли рік тому запроваджували нові, антиконтрабандні правила перетину кордону, всім здавалося, що це лише тимчасово. З 1 грудня 2008 року (на практиці ця система запрацювала в січні 2009-го) дозволяється перевозити лише дві пачки сигарет з України до країн ЄС, тоді як раніше можна було легально провезти десять пачок. Причому майже всі «човники» мали їх із собою набагато більше: надлишковий товар вони приклеювали до тіла, ховали під куртками та в ручному багажі. Та найважливіша зміна — не так зменшення ліміту, як жорстке його дотримання. Сховати три блоки сигарет так, щоб виглядало, нібито переносиш лише один, можливо, але довести митнику, що в тебе лише дві пачки — це вже непросто. Особливо коли за таке порушення загрожує вже не тільки конфіскація товару, як колись, а й кількасот злотих штрафу та заборона виїзду з Польщі.
Усі ці зміни — не випадкові. Протиконтрабандні заходи, які лише посилюватимуться, пов’язані з підготовкою до Євро-2012. Польський уряд побоюється, що нинішня патологія у візово-прикордонній сфері може призвести до зриву цієї події. Другою, не менш важливою причиною є криза та проблеми з бюджетом. Приборкати контрабанду та знайти в такий спосіб додаткові кошти — легше, ніж підвищувати податки чи скорочувати витрати. Тим паче що це загрожувало б президентським амбіціям чинного прем’єра Дональда Туска, щоправда, він цілком може прийняти рішення не брати участі у виборчій кампанії. А польські вибори — вже восени цього року…
Цікаво, що минулорічна акція польських служб відбулася за узгодженням з українською стороною, що знов-таки є позитивним винятком — досі такої координації бракувало. На межі 2008—2009 років запрацювала інформаційна система, котра дає змогу точно й швидко встановити, скільки днів іноземець перебував у певному році на території України. Згідно з українсько-польською угодою, термін перебування на території України — максимум 180 днів. Тим часом чимало польських громадян, котрі заробляють на життя контрабандою, перетинали кордон навіть кілька разів протягом доби майже щодня. Де-юре, навіть якщо хтось завітав до України лише двадцять хвилин, узяв «товар» і пішов назад, він використав один із цих 180 днів. Та раптом з’ясувалося, що обмежити контрабандно-корупційні явища, які є причиною заторів на кордоні, доволі легко: достатньо вимагати від польських громадян дотримуватися чинних законів.
Фактично багатьом контрабандистам українські прикордонники на якийсь час заборонили в’їзд до України. Цікаво, що це викликало широке обурення в польському Підкарпатті: там не звикли, що Україна може часом вимагати дотримання встановлених правил від поляків так само, як Польща цього вимагає від українців.
Треба змінити роботу
Чи дала боротьба з контрабандою якийсь ефект? Як з’ясувалося, тепер на кордоні фактично немає тих, хто носив сигарети туди і назад, — жителів Перемишля. Хоча до грудня 2008 року вони становили близько 80% тих, хто користувався пішохідним пунктом пропуску Шегині—Медика. Заборона перевозити більш як дві пачки сигарет спрацьовує.
Життя таки змусило перемишльських контрабандистів стати до нормальної роботи. Ніхто не помер з голоду, кожен якось влаштувався — хтось поїхав на заробітки на Захід, хтось працює напівлегально у знайомих або підробляє сезонними роботами. Аргументи про те, що ці люди приречені на контрабанду, бо для них немає іншої роботи, не знайшли підтвердження на практиці.
Криза як імпульс для розвитку туризму
Процеси обмеження нездорових явищ на кордоні збіглися з різким падінням обмінного курсу гривні до валют західних сусідів України, тобто злотого і євро. Торік усі українські товари та послуги стали для сусідів на кількадесят відсотків дешевшими. Для прикладу, ще в листопаді 2008-го візит до піцерії у Львові обходився полякові у 15 злотих (тобто приблизно у стільки ж, як у Польщі), а тепер він коштує смішні сім-вісім злотих.
Прикордоння повернулося до часів, що передували 2005 року, коли продукти в України були в середньому на 30% дешевші, ніж у Польщі чи Словаччині, а деякі товари та послуги — дешевшими навіть удвічі-втричі. Нинішня слабка гривня в поєднанні з, можливо, більш доступним і приязним кордоном дають виразний сигнал західноукраїнському туризму: розвивайся!
Підійшовши до розв’язання цієї проблеми по-справжньому, на Львівщину та Закарпаття можна було б привабити туристів, які досі традиційно відпочивали в Словаччині. Ця країна вже перестала бути «ціновим раєм», особливо після запровадження євро. Це — великий шанс на розкручування західноукраїнських курортів чи просто цікавих місць, які привабливі вже тим, що вони ще не відкриті й дешеві.
Проблеми залишаються
Як уже згадувалося, торік з’явилася «хвіртка» для туристів, які не бажають стояти вісім і більше годин у черзі перед автомобільними пунктами пропуску. Тож багато туристів під’їжджає до пішохідного пункту пропуску, проходить його і далі сідає в маршрутку. І тут можна запитати: чому на пішохідному пункті пропуску швидке проходження кордону можливе, а на автомобільних переходах доводиться стояти? І чому на кордоні з Польщею лише один пункт пропуску, в якому дозволений рух пішоходів?
Відповідь на ці запитання очевидна: це — «заслуга» корупції, навмисно повільної праці польських служб, а також надмірної бюрократії з українського боку. Досвід Західної Європи підтверджує, що всі ці «талончики», «імміграційні картки» та більшість інших паперів, які треба заповнювати на кордоні, — нікому не потрібний залишок «совка», що ускладнює процес і створює умови для корупції.
Пункти пропуску повинні бути побудовані у такий спосіб, щоб митний і паспортний контроль польських та українських служб здійснювався спільно. Інакше кажучи, водій повинен подати паспорт українському та польському прикордонникам, які працюють разом, а потім український митник разом із польським колегою мають провести митний огляд. Причому пункт пропуску не обов’язково мусить розташовуватися точно на кордоні — жодні об’єктивні чинники не заважають його проведенню повністю на польській або українській землі, якщо про те домовляться МЗС двох країн. Крім того, водії повинні вільно в’їжджати на територію пункту пропуску (без жодних «талончиків» на брамі) і зупинятися лише в місці паспортного та митного контролю.
На жаль, процес запровадження цих спільних українсько-польських перевірок затягується, причому гальмом є українська сторона. Як пояснюють в українському МЗС, Україна не має коштів на будівництво нових пунктів пропуску та на модернізацію існуючих, тож зміни та інвестиції відкладаються на невизначене майбутнє.
З іншого боку, проблема браку коштів є трохи надуманою. Адже польська сторона наполягає на тому, щоб пункти пропуску будували і модернізували за найвищими стандартами, а відтак, це справа дуже дорога. Ефект? За величезні кошти будують чи модернізують один-два об’єкти на рік, і вони справді чудові, але... не виконують своєї функції. Чудовим прикладом є великий об’єкт польської частини пункту пропуску Гребенне—Рава-Руська: побудували близько 20 смуг для прикордонного та митного контролю, а працюють лише чотири-п’ять, унаслідок чого на в’їзд до Польщі треба чекати, як і раніше, п’ять-вісім годин, а то й більше.
Польські вимоги будувати дуже гарні і дорогі об’єкти включають і ще один аспект — постійно бракує коштів на створення інфраструктури для обслуговування пішохідних і велосипедних туристів. Як уже згадувалося на прикладі Шегинь, лише в пішохідних пунктах пропуску можна перетнути кордон без черг і приниження.
Усі ці проблемні питання не обійшов увагою польський омбудсмен Януш Кохановський, який восени минулого року доручив своїм працівникам поїхати в Україну та перевірити ситуацію. Чиновникам «пощастило» вистояти в черзі… десять годин, після чого вони написали звіт і розповіли, як у них вимагали хабар за прискорення процесу. Цей факт широко коментувався у польських ЗМІ, а сам Януш Кохановський викликав до себе представників митних і прикордонних служб та розпочав роз’яснювальну роботу.
Користуючись нагодою, редакція «Дзеркала тижня» переслала пану Кохановському свої зауваження та запитання з приводу ситуації на кордоні. Про результати акції польського омбудсмена плануємо розповісти на шпальтах тижневика.
Автор: Якуб ЛОГІНОВ (Польща)
Дзеркало тижня, № 3 (782) 30 січня — 4 лютого 2010
http://www.dt.ua/2000/2600/68343/

Петржалка – братиславська Троєщина

Sun, 11 Apr 2010 12:31:59 +0200

Бетонова пустеля, місто в місті та один з найдивніших міських районів у цілій Словаччині. Петржалка, хоча на перший погляд не заохочує до відвідування, має багато особливостей, які в цьому місці намагатимемося описати.
Найбільш особливою рисою Петржалки є її розташування. Це єдина частина Словаччини, розташована південніше Дунаю, а водночас район, який межує одночасно з двома державами: Австрією та Угорщиною. Густа забудова Петржалки доходить аж до самого австрійського кордону, а дальший розвиток цієї частини міста, що динамічно розростається, відбуватиметься вже на території сусідніх держав. Кітзе, Берґ і Волфсталь через десять років напевно стануть інтегральною частиною братиславської агломерації. Адже вже сьогодні 90% клієнтів тамтешніх агентств нерухомості становлять словаки, а з Волфсталь і Гайнбурга курсує до Петржалки... автобус братиславського міського транспорту.
Раніше на території нинішньої Петржалки було німецьке село Енгерау (Вузька лука) . Ці землі багаторазово змінювали державну приналежність та етнічний характер: в різний час вони були заселені то мадярами, то німцями та австрійцями, а лише після ІІ світової війни стали домінувати тут словаки. Під час ІІ світової війни Петржалка залишилася поза межами тісовської Словаччини – її приєднали безпосередньо до ІІІ Рейху. Впродовж більшості своєї історії на цій території переважали оболоні та заплавні ліси, з численними драговинами та старими руслами Дунаю. Після їх осушення в ХVІІІ віку тут виник перший у Європі міський парк – Сад Янка Краля. Після ІІ світової війни ця правобережна місцевість послужила комуністам до втілення в життя концепції «ідеального соціалістичного міста» - і таким чином виник найбільший у Центральній Європі спальний район, в якому мешкає 115 тисяч людей.
Попри це, на території Петржалки знаходяться багато зелених закутків, які варто відвідати під час велосипедних прогулянок до Австрії та Угорщини. Тут знаходяться два штучні озера: Великий та Малий Драждяк, у яких весною та влітку можна купатися. Посеред Петржалки проходить Хорватське рамено – штучний канал, який виник у місці давнього русла Дунаю. Західну частину району займає величезний придунайський заплавний ліс, який підходить аж під лісові пагорби на австрійському боці.
Яніков двір. В цій частині Петржалки буде знаходитися кінцева станція швидкого трамваю (преметра), яка через декілька років сполучить Петржалку зі Старим містом. Досі в цьому найбільшому братиславському районі трамваїв не було, оскільки всі чекали на метро, яке мало з'явитися в столиці Словаччини. Будівництво швидкого трамваю на Петржалку є інтегральною частиною ширшого проекту братиславського транспортного вузла – однієї з найбільших інвестицій з області міського транспорту в цій частині Європи.
В Яніковим дворі мають також побудувати новий квартал, з тисячами помешкань, магазинів, з багатьма хмарочосами та неординарною архітектурою. Новий квартал буде називатися Петржалка-Південь та його завданням буде змінити спальний характер району та покращити панораму Братислави з австрійського боку.
Оскільки Петржалку побудували як зразковий комуністичний спальний район, вона немає ясно визначеного центру. При цьому центром Петржалки можна вважати наприклад Наместє гранічіаров. Однак нині реалізують проекти, спрямовані на перетворення Петржалки на повноцінний європейський квартал. Прикладом є Петржалське корзо – доріжка для пішоходів та велосипедистів, яка сполучає лівобережний центр Братислави від Нового моста з міжнародним залізничним вокзалом Братислава – Петржалка. В якості центральної пішохідної смуги виступає також променад при каналі Хорватське рамено.
Північні, придунайські частини Петржалки зараховують вже до центру Братислави. В цій частині триває інтенсивне будівництво сучасних хмарочосів зі скла та бетону, передусім у районі вулиці Ейнштейна. Переміну спального району на сучасний європейський квартал можна помітити також вздовж головних комунікаційних артерій, а також поміж Старим та Новим мостом.
Нині планується будівництво «Петржалка сіті» - нового центра кварталу, який має радикально змінити її характер. Сучасні хмарочоси будуть переплітатися з новою зеленю та парками. Поблизу Петржалка сіті, недалеко Хорватського рамена, має пролягти головна транспортна вісь – спочатку планували, що ним буде метро, нині планується лінію швидкого трамваю, інтегрованого з залізницею.
В західній частині району, в кварталі Капітульський двір, збереглися деякі первісні вулиці старої, сільської Петржалки.
В Петржалці не бракує також об'єктів культури та науки. На набережжі Дунаю знаходиться Театр Арена, який пройшов недавно реконструкцію. Він належить до найважливіших братиславських театрів. В торгівельно-розважальному центрі Аупарк знаходиться сучасне мультикіно Палас Сінемас, яке володіє 12 залами. В східній частині району розташований кампус Економічного університету в Братиславі. На території Петржалки знаходиться також декілька приватних ВНЗ, а також окремі факультети та кафедри публічних вищих навчальних закладів. На вулиці Галовій міститься Музей шкільництва та педагогіки, а також педагогічна бібліотека.
Посеред переважно нецікавої комуністичної архітектури, в Петржалці можна також знайти декілька цікавих об'єктів. Тут знаходиться, між іншим, декілька сучасних костелів, з-поміж яких найновішим є католицький костел Святої Родини, побудований при планованому новому петржалському майдані недалеко Хорватського рамена. В Петржалці є також декілька сучасних хмарочосів. Найвищими будинками Петржалки є: Aupark Tower (96 метрів), подвійна вежа Технополь на вулиці Кутліковій (90 метрів) та вежа виставкового центра Інхеба експо на вулиці Ейнштейна висотою 85 метрів (рівно стільки, скільки має ресторан УФО на Новому мості).
Петржалка є улюбленим місцем для любителів катання на роликах. До цього чудово підходить променад вздовж Хорватськего рамена. По території району пролягає також найбільша в Європі Дунайська велосипедна доріжка, якою можна доїхати, між іншим, до Відня та Будапешта.
В Петржалці, неподалік Нового моста та Саду Янка Краля, знаходиться один із найбільших братиславських торговельних центрів – Аупарк. Недалеко нього знаходиться найбільший у Словаччині виставковий центр – Інхеба експо.
В кварталі Яніков двір знаходиться живий пам'ятник неіснуючого братиславського метра. Не закінчений тунель та об'єкт депо для метра використають для потреб швидкого трамваю, будівництво якого розпочнеться в 2010 році.
В минулому через Старий міст та Петржалку проходила трамвайна лінія до Відня, котру частково планується відновити – тепер у вигляді інтегрованої системи трамвайно-залізничного транспорту. Нині до Відня можна доїхати з залізничного вокзалу Братислава-Петржалка, який недавно пройшов реконструкцію.
На відміну від лівобережної Братислави, де не бракує трамвайних та тролейбусних ліній, міський транспорт у Петржалці використовує лише автобуси. Трамвайних ліній тут не будували, оскільки цілий час міська влада чекала на метро, будівництво якого ставало дедалі більш примарним. Остаточно декілька років тому від метра відмовилися до часу, аж Братислава досягне 700-800 тисяч мешканців, а замість цього місто будує лінію швидкого трамваю, інтегрованого з залізничним транспортом, яка багато в чому нагадуватиме метро. Трамвай буде їхати в мілкому тунелі, а сполучення з другим, «ліпшим» берегом забезпечить новий тунель під Дунаєм, будований у партнерстві з залізницею. Незалежно від тунелю, місто планує будівництво паралельної лінії трамваю через Старий міст.
З «ліпшим» берегом Братислави Петржалку сполучає 5 мостів, з чого 3 слугують міському транспорту (Новий міст, Старий міст, міст Аполо), а два є частиною автобанів (міст Лафранконі на заході та Портовий міст на сході). Братислава не має кільцевої дороги, оскільки її південну частину треба було б побудувати на території Австрії та Угорщини, а північну – в 20-кілометровому тунелі під Малими Карпатами. З огляду на специфічне географічне розташування, автобани, що сполучають Братиславу зі світом, проходять через місто недалеко його центра, а їх перехрестя знаходиться саме в Петржалці.
Історичні згадки про Петржалку сягають 1225 року. В 1866 році Петржалка мала 594 мешканців та 103 будинки, в 1920 році вже 10 тисяч мешканців, а перед ІІ світовою війною аж 20 тисяч. Після виникнення Чехословаччини це було найбільше село в Республіці, більше ніж багато відомих міст (наприклад Попрад). Перед І світовою війною тут жили переважно німці, а окрім того словаки, чехи, мадяри, євреї, болгари, хорвати та роми. В 1938 році внаслідок мюнхенського диктату Петржалку приєднали до ІІІ Рейху, але після ІІ світової війни вона повернулася до Чехословаччини. Частиною Братислави Петржалка стала в 1946 році.

Найбільший торгівельний центр Словаччини буде ще більший

Sat, 10 Apr 2010 15:04:50 +0200

Авіон Шопінг Парк – найбільший торгівельний центр Братислави, буде ще більше. Будівництво нової частини центра розширить площу торгових об’єктів приблизно на 10 відсотків.
Завдяки розширення в Авіоні збільшиться кількість магазинів та ресторанів, а також буде створена нова парковка – одна підземна та два надземні. Торгівельна площа розшириться з нинішніх 132 860 на понад 145 000 кв. м. Закінчення будівництва планується на 2012 рік.
Власником Авіон Шопінг Парку є Інтер Ікеа. Цей найбільший у Словаччині торгівельний центр знаходиться в міському районі Трнавка, в безпосередній близькості аеропорта та Готелю Плюс** (www.hotelyplus.sk).
***

Стаття виникла завдяки фінансовій підтримці Готелю Плюс** - www.hotelyplus.sk Готель Плюс Братислава – дешевий нічліг для українських туристів. Говоримо по-українськи! Контакт: kuba.loginow@gmail.com, tel. +421 944 422 128
Джерело: www.porteuropa.eu

Буде велосипедний міст до Австрії

Sat, 10 Apr 2010 15:02:46 +0200

Братиславський самоврядний край отримав фінансову підтримку 2,3 мільйона євро з фондів ЄС на будівництво моста між містом Девінська нова вес та австрійським Шлюсгофом.
Проект фінансують в рамках програми транскордонної співпраці Словаччина – Австрія. Вартість проекту становить приблизно 5,75 мільйона євро, з чого 2,57 млн профінансує Нижня Австрія, а 3,18 мільйона – Братиславський край та місто Девінська нова вес. Будівництво розпочнеться в серпні або вересні 2010. Міст буде мати довжину 120 метрів, автором проекту є словацький архітектор Мілан Белачек.
***

На Каменній площі буде пішохідна зона

Sat, 10 Apr 2010 15:01:39 +0200

Посткомуністичний Готель Київ на Каменній площі мають збурити в квітні 2011. Метою планованої перебудови цієї площі не є поставити дальші торгові центри, але розширити пішохідну зону історичного центра Братислави.
Британське девелоперське товариство Лордшіп планує сучасний мультифункційний комплекс “Центр Плаза”, який включатиме в себе готель, комерційні площі та офісні центра. Проект має докорінно змінити сценерію території, обмеженої вулицями: Шпитальська, Райська, Дунайська та Площа СНП. Як твердить девелопер, проект “Центр Плаза” має запропонувати мешканцям столиці та туристам гарний та привабливий простір, який буде продовженням історичного центра Братислави.
“Проект стосується будівництва в центрі міста і товариство Лордшіп розуміє свою відповідальність за якість архітектури та громадського простору. Однак ми маємо багатий досвід реалізації подібних проектів у історичних центрах таких міст, як Прага, Брно, Глазго, Манчестері, Белфасті та Дубліні” – говорить менаджер Лордшіп, Любош Юрік.
На практиці йдеться про створення двох нових вулиць, котрі будуть перекриті великою скляною кулою, яка захищатиме простір від впливу погоди. Будівельні матеріали та архітектура будуть прилаштувані до оточення, так щоб відвідувачі не мали враження, що знаходяться в черговому гіпермаркеті.
Будівництво має розпочатися в наступному році та має тривати два роки.
***
Стаття виникла завдяки фінансовій підтримці Готелю Плюс** - www.hotelyplus.sk Готель Плюс Братислава – дешевий нічліг для українських туристів. Говоримо по-українськи! Контакт: kuba.loginow@gmail.com, tel. +421 944 422 128
Джерело: www.porteuropa.eu

Братислава ще почекає на нову привокзальну площу

Sat, 10 Apr 2010 15:00:35 +0200

Проект перебудови Привокзальної площі при головному вокзалі отримав рішення про будівництво. Це перший крок до зміни характеру цього місця, яке нині не радше приваблює туристів.
Проект перебудови Привокзальної площі тягнеться вже цілі роки. Товариство І. П. Р. Словакіа хоче тут створити новий великий центр зустрічей, торгівлі та розваг, тут має бути також готель та новий будинок вокзалу. Під землею мають виникнути 1591 місця для парковки.
Реалізація інвестиції буде можлива за умови переведення та модернізації інженерських мереж у навколишніх вулицях. Нині ще зарано, щоб встановити конкретний термін закінчення інвестиції.

***

На річці Морава будуть два мости

Sat, 10 Apr 2010 14:58:56 +0200

Братиславський край та Нижню Австрію сполучать два нові мости. Один буде дорожній, другий – для пішоходів та велосипедистів. Разом вони коштуватимуть 18 мільйонів євро.
Дорожній міст виросте в Загорській Всі та сполучить її з австрійським селом Ангерн. Його відкриття планується в 2012 році. Велосипедний міст сполучить Девінську Нову Вес з австрійським Шлюсгофом.
Стаття виникла завдяки фінансовій підтримці Готелю Плюс** - www.hotelyplus.sk Готель Плюс Братислава – дешевий нічліг для українських туристів. Говоримо по-українськи! Контакт: kuba.loginow@gmail.com, tel. +421 944 422 128
Джерело: www.porteuropa.eu