Замість жорсткої фіскальної політики — радикальне скорочення видатків та жорстка фінансова дисципліна. Саме таку стратегію подолання кризи обрав польський уряд. Команда Дональда Туска поставила перед собою доволі амбітну мету: використати час кризи для реформування громадських фінансів і якомога швидше увійти до єврозони. Така стратегія, як сподівається міністр фінансів Яцек Ростовскі, буде позитивно сприйнята інвесторами, котрі мали б асоціювати Польщу радше зі стабільною Словаччиною, ніж із кризовими країнами Центральної Європи, такими як Угорщина, Латвія чи Україна.

Та не встигли поляки висловити своє захоплення успіхами Словаччини, яка в першій стадії кризи зберегла дивовижну стабільність, аж ось між Дунаєм та Татрами почалася справжня рецесія. Одна з її причин — занадто міцний курс обміну крони на євро. Результат? Словаки мають відносно багато міцного євро в кишені, але порівняно з сусідами тут стало занадто дорого купувати, відпочивати та виробляти.

Однак словацька рецесія із прогнозними 6,2% спаду ВВП за підсумками нинішнього року не має суто кризового характеру. Це — радше пристосування після нерівноваги, спричиненої переоціненим конверсійним курсом. У будь-якому разі порівняння ситуації в Польщі та Словаччині дуже повчальне.

Банківсько-валютні клопоти

На тлі інших країн Цент­рально-Східної Європи Польща може здаватися островом стабільності. Коли більшість сусідів торкнула гостра рецесія, в Польщі зростання економіки стабілізувалося на позначці +0,5% ВВП, що можна вважати успіхом. До того ж польська економіка спирається на здорове підгрунтя. Попередні уряди встигли здійснити певні реформи бюджетно-податкової системи, хоча це відбувалося поступово й непомітно.

Ще в грудні прем’єр переконував, що ніяка криза Польщі не стосується, тож говорити про якісь антикризові заходи немає підстав. Проте життя внесло свої корективи. Так, макроекономічна ситуація в країні не така вже й погана, однак багато підприємців і фізичних осіб стикнулися із серйозними проблемами.

Світову кризу на власній шкурі відчули передусім молоді подружжя з великих міст, котрі взяли кредит на житло. Впродовж 2004—2007 років ціни на житло у містах зростали на кількадесят і більше відсотків щороку, й аналітики передбачали, що ця тенденція є тривалою, з огляду на вступ Польщі до ЄС та масовий викуп нерухомості резидентами інших країн, у тому числі Великобританії, Ірландії, Нідерландів та Німеччини.

Особа, котра в 2004 році придбала в кредит квартиру за 150 тис. злотих, у 2007-му могла її продати за 300—400 тис. і заробити на цьому чималі гроші. Така перспектива заохотила молодь до придбання в кредит додаткової нерухомості. Молоді люди, які заробляли 3—4 тис. злотих на місяць (середня зарплата в великих містах), наввипередки брали кредити на житло, яке в 2007 році коштувало вже набагато більше від реальної вартості.

Щоб зекономити, поляки масово брали кредити у швейцарських франках. Це така польська специфіка — не долар і навіть не євро, а франк вважався стабільною валютою. Основною перевагою цих валютних кредитів була набагато нижча відсоткова ставка — 3—4% річних порівняно з 8—12% для кредитів у злотих. До того ж злотий увесь час зміцнювався відносно долара, євро і того ж франка, і, попри все, люди сподівалися на збереження цієї тенденції.

Ті, хто взяв кредит у 2002—2003 роках і на невелику суму, справді виграли. Однак інші вскочили в серйозну халепу.

Навесні 2008-го злотий досяг максимуму відносно франка та інших валют. Максимальними на той час були й ціни на нерухомість. Утім, всі сподівалися на подальше зміцнення польської валюти і подальше зростання цін на квартири. Але сталося навпаки: курс франка зріс (із 2 злотих аж до 3,5, потім впав і стабілізувався на рівні 2,9—3,0), що означало збільшення місячної плати за кредит наполовину. Водночас вартість нерухомості зменшилася в середньому на третину, й банки стали вимагати додаткової застави. На біду, багато позичальників втратили роботу. Результат — масові проблеми зі сплатою зобов’язань та погіршення фінансового стану польських банків, які стали видавати кредити обережніше й під вищі ставки.

Зі схожими проблемами стикнулися й приватні фірми-експортери. Від ризику подальшого зміцнення злотого вони страхувалися, масово викуповуючи валютні опціони. Причому ці опціони були асиметричними: у разі зміцнення злотого клієнт банку отримував би відносно невеликий виграш, а послаблення національної валюти (чого ніхто не очікував, але що врешті-решт сталося) означало чималі втрати. Результат — серія банкрутств, у тому числі й підприємств, які донедавна вважалися взірцевими.

А давайте приймемо євро!

«Якби в нас було євро, цих проблем не було б», — раз у раз кажуть політики з правлячої партії «Громадянська платформа». На їхнє переконання, така можливість була: до єврозони Польщу могла привести команда Казімежа Марцінкевича та Ярослава Качинського, яка перебувала при владі в 2005—2007 роках.

Опозиція відкидає ці твердження і доводить, що саме за їхнього правління вдалося здійснити реформу громадських фінансів та істотно зменшити дефіцит бюджету — з 30 млрд. злотих (3,8% ВВП) у 2005 році до

18 млрд. (2,0% ВВП) у 2007-му. А це — одна з передумов запровадження єдиної валюти. Щоправда, до переходу на євро партія Качинського квапилася не поспішаючи. «Нині прийняття євро могло б спричинити зубожіння поляків. Ми повинні зачекати з цим доти, доки рівень життя в Польщі зрівняється з середнім по ЄС, а це відбудеться через 10—15 років», — вважають брати Качинські.

За словами Дональда Туска, треба зробити все для того,

щоб Польща прийняла євро в

2012-му, а якщо не вдасться (а це ймовірно), то в 2013 році. Прем’єр пояснює свою позицію так: коли інвестори побачать, що польський уряд послідовно йде до поставленої мети, вони перестануть ставитися до Польщі як до країни кризового регіону.

Отож, стратегія уряду — це скорочення бюджетних витрат і запобігання надмірному дефіциту. Прем’єр доручив своїм міністрам знайти «зайвих» 17 млрд. злотих (понад 5 млрд. дол.). Причому скорочення не повинне стосуватися зарплат та інвестицій, які співфінансує ЄС. Як тоді виглядає це урізування видатків? Дуже просто: керівники окремих відомств просто скорочують усім порівну, на 10 або більше відсотків, не задумуючись, що це означає на практиці і як позначиться на підзвітних організаціях.

Прем’єр вирішив, що найбільше мусить заощадити Міноборони, оскільки воно має дуже великий бюджет. Заради досягнення цієї мети Дональд Туск вирішив тимчасово припинити виконання натовських зобов’язань із фінансування армії. Проте союзники не висловили з цього приводу застережень.

Словацький приклад

Коли восени 2007 року поляки обирали новий склад парламенту, Дональд Туск обіцяв виборцям «другу Ірландію». З початком кризи цей зразок «ідеальної країни» значно потьмянів, а польський прем’єр знайшов приклад для наслідування набагато ближче — на південному боці Карпат.

Зразком для наслідування для поляків стала Словаччина. Хоча багато аналітиків сумніваються в доцільності «словацького шляху», звертаючи увагу на переоцінений курс, за яким перерахували крони на євро.

Словаччина справді залишається стабільною в морі кризи, що охопила Центральну Європу. Хоча це стосується лише банківсько-фінансової системи, бо реальна економіка віднедавна також перебуває в рецесії. Коли восени минулого року на фінансових ринках Польщі, Чехії та Угорщини панував хаос, а інвестори масово втікали з цих країн, Словаччини ця паніка майже не зачепила.

Спочатку євро діяло на інвесторів, наче заспокійливий засіб. Сам процес запровадження пройшов дуже вдало — багато аналітиків навіть вважають, що найкраще з-поміж усіх країн, які переходили на євровалюту. Згідно з дослідженнями громадської думки, переходом на євро задоволені майже 90% словаків. Усе це є вагомим аргументом для політиків з польської правлячої партії, котрі провели у Варшаві кілька конференцій з участю словацьких колег, на яких спільно переконували поляків, що слід іти за Братиславою.

Як ми вже зазначали, словаки перейшли на євро за дуже міцним курсом крони. Водночас починаючи із 2008-го сусідні валюти дуже сильно девальвували, втративши кількадесят відсотків тогочасної вартості. В результаті на початку року Словаччина стала відносно найдорожчою країною регіону. І тут парадокс: якщо впродовж останніх кільканадцяти років жителі сусідньої Польщі, Угорщини та Австрії масово приїжджали кататися на лижах або за покупками в Словаччину, то цього сезону все склалося зов­сім інакше.

Словаки, немов ті «багаті вуйки» з міцним євро у кишені, щільними лавами посунули на польські гірськолижні курорти, базари та в торговельні центри. А в південній Малопольщі та Підкарпатті нікого вже не дивують подвійні ціни (у злотих і євро) та написи (польською і словацькою).

Зворотний бік міцної валюти

Занадто міцний курс крони, за яким було здійснено перехід до євро, дорого коштуватиме Братиславі в економічному сенсі. Ще в першому кварталі 2009 року Словаччина залишалася однією з небагатьох країн із позитивним ВВП, хоча вже тоді були відчутні ознаки сповільнення, передусім різке падіння виробництва автомобілів.

Словацька економіка дуже сильно залежить від «здоров’я» цієї галузі. Аж 35% промислового виробництва та 40% експорту — це продукція концернів VW, KIA i Peugeot. Варто нагадати, що висока динаміка зростання словацького ВВП в 2002—2007 роках була пов’язана з інвестиційною експансією світових корпорацій (не лише автомобільного сектору), яких заохочували, між іншим, дешевшою, ніж у сусідів, робочою силою та державними доплатами. Звісно, істотну роль відігрівали і такі чинники, як стабільна економіка, розвинена транспорт­на інфраструктура та зручне розташування регіону Братислави і долини Вагу (саме туди прийшло найбільше інвестицій), неподалік західноєвропейських ринків збуту.

Однак тоді в боротьбі за інвестора сили країн Више­градської четвірки були порівнянними. Тепер, коли виробництво у Словаччині обходиться значно дорожче, ніж у сусідів (за винятком Австрії), переваг спільної валюти може виявитися недостатньо, аби зберегти інвестиційну привабливість країни. Поки триває криза, й інвестори бояться нестабільних Угорщини та України і заразом Польщі з Чехією, Словаччина видається островом стабільності. Але тільки-но ситуація в сусідів нормалізується, інвестори знову поглядатимуть у бік Польщі, Чехії та інших країн.

Зрештою, цей процес уже почався. А з огляду на невеликі розміри країни, відчутне значення для національної економіки має навіть така дрібниця, як покупки словаків за кордоном. Практично кожен словак живе на відстані 150 км від якогось кордону — польського, угорського, чеського чи українського, а виїзд у сусідні країни за будівельними матеріалами, одягом і навіть продовольчими товарами набув уже організованих форм. Сильно вдарив словаків по кишені й «відступ» туристів, не кажучи вже про важку ситуацію на ринку автомобілів.

Одним словом, ефект збагачення, який словаки відчули завдяки переоціненій десь на 15% кроні у момент переходу на євро, тепер дуже швидко втрачається внаслідок рецесії. За найсвіжішими даними, ВВП країни цього року має скоротитися на 6,2%. І все це — за дуже стабільних системних засад економіки, створених ще в часи правління реформаторського кабінету Мікулаша Дзурінди.

Цікаво, що нинішній словаць­кий уряд поводиться так, наче рецесії немає. Жодних особливих скорочень видатків не буде, внаслідок чого дефіцит бюджету має досягти 4 млрд. євро, що становить аж 6,5% ВВП. Причина очевидна — парламентські вибори в червні 2010-го. Ситуація дуже нагадує останній рік правління Владіміра Мечіара в 1997 році: економіка була ще нібито не в найгіршому стані, влада не хотіла приймати непопулярних рішень, і тільки новий уряд Дзурінди виявив гігантський дефіцит та інші приховані проблеми.

Якщо на заваді не стануть візові проблеми, з міцного євро можуть скористатися західні регіони України, передусім Ужгород. В умовах кризи сло­вацькі менеджери активніше користуватимуться аутсорсингом і дедалі більше завдань доручатимуть фірмам зі сходу країни, де все ще не бракує робочої сили, а зарплати набагато менші. А зі Східної Словаччини до Ужгорода та Мукачевого — рукою подати. Вже сьогодні закарпатський бізнес співпрацює з підприємцями зі словацьких Міхаловця, Кошице та Пряшева, і саме він буде потенційним партнером для словацьких відділень світових компаній, котрі шукатимуть способів скорочення витрат.

Невідомо тільки, чи буде кому в Ужгороді на той час працювати. Нинішня криза може спричинити чергову хвилю еміграції жителів Закарпаття, і не лише до сусідніх країн Центральної Європи…

Автор: Якуб ЛОГІНОВ (Польща—Словаччина)

Дзеркало тижня № 22 (750) 20 — 26 червня 2009

http://www.dt.ua/2000/2250/66474/