СЛОВАЧЧИНА – регіональний лідер, який має значний вплив на Україну. Це твердження, на перший погляд, навіть коли йдеться про далеку перспективу, виглядає доволі абсурдним.

Здається, мало б бути радше навпаки. Проте певні тенденції вказують, що це таки може стати реальністю. З одним застереженням – у кожному разі ймовірне збільшення міжнародного значення Словаччини відбудеться без особливих зусиль самих словаків, унаслідок сприятливих зовнішніх обставин.

Чому регіональним лідером мала б стати власне ця невелика держава, яка практично не має жодного геополітичного значення, та ще й не виказує бажання змінити такий стан? Тут варто звернути увагу на один факт, який мало хто усвідомлює: саме Словаччина є географічним і політичним центром одного з найперспективніших регіональних альянсів – Вишеградської групи. Хоча ця організація практично позбавлена офіційних структур, проте ті установи, які все ж було створено – Вишеградський секретаріат і Вишеградський фонд, – розташовані саме у Братиславі.

Вишеградську групу сформували 1991 року для координації зусиль її членів у складному процесі трансформації та європейської інтеграції. Вона включає в себе, крім Словаччини, також Чехію, Угорщину та Польщу. Зразком для створення групи був удалий приклад регіональної співпраці країн Бенілюксу: Бельгії, Голландії та Люксембургу. Ці держави не лише успішно співпрацювали одна з одною, а й запровадили митний союз задовго до виникнення ЄУ, скасували паспортний контроль на внутрішніх кордонах і допровадили до такої ситуації, що звичайні мешканці трійки почали ідентифікувати себе з Бенілюксом.

Те ж саме планували президенти Польщі та Чехословаччини і прем’єр-міністр Угорщини, коли в березні 1991 року на Вишеградському замку (Угорщина) підписували декларацію співпраці. Невдовзі, у грудні того ж року, керівники вишеградських держав на зустрічі у Кракові заснували Порозуміння про вільну торгівлю CEFTA, яке в перспективі мало перетворитися, за прикладом Бенілюксу, на митний союз.

Тепер можна сказати, що вишеградська ідея була дуже вдалою, однак багато в чому не використаною. Держави-засновники занадто зосередилися на приготуванні до членства в ЄУ, відкидаючи на маргінес вишеградську співпрацю. Проте одне другому не заважало, радше навпаки – все одно, згідно з очікуваннями, всі чотири держави вступили до ЄУ одночасно. Тому не зрозуміло, чому було відкинуто концепцію скасування паспортного контролю між дружніми країнами, який зовсім не вписується в ідею об’єднаної Європи і який однаково скасують. Така ж ситуація з митним союзом: країни CEFTA таки не дійшли порозуміння в цьому питанні, хоча зі вступом до ЄУ митний союз настав автоматично. Шкода, що такі близькі народи, щоб досягти порозуміння, потребували всі разом підкоритися сильнішій третій стороні.

Після вступу держав Вишеградської четвірки до ЄУ та НАТО для неї настав зовсім новий період. Хоча дехто вважав, буцім місія В-4 уже закінчилася, однак бажання розвивати співпрацю, а навіть розширити вишеградську ідею на зовсім нові сфери, таки перемогло.

Немале значення відіграв у цьому факт неймовірно високої популярності ідеї вишеградської співпраці у країнах четвірки, надто в Словаччині та Польщі. Це відбувається не те що без будь-якого заохочення з боку політиків, але навіть усупереч їхній байдужості чи навіть відвертим спробам звести на маргінес цю ідею. Можна вважати певним феноменом факт витворення серед громадян четвірки почуття певної вишеградської спільноти, принаймні спільноти долі й інтересів, яке перемогло егоїстичну поведінку керівників усіх чотирьох держав. Можливо, це можна пояснити тугою за справжньою наднаціональною спільнотою, якою не може бути творена зверху штучна ідея “європейської ідентичності”? Словаки, чехи, поляки й угорці відчувають, що вони близькі одні одним, і для цього їм не потрібно надто розбудованих формальних структур. Словаки згодні зарахувати до цієї спільноти також словенців, хорватів і західних українців, однак португальці, естонці чи голландці – це вже інший світ, занадто далекі ментально та географічно нації.

Як не дивно, вишеградська ідея захоплює всіх, окрім політиків чотирьох країн. Її позитивно сприймають громадяни спільноти, західні політики, а також представники невишеградських держав Центральної Європи. Варто згадати, що CEFTA поширилася на інші країни, до неї вступили Словенія, Хорватія, Румунія, Болгарія. Натомість Вишеградська четвірка, схоже, значно впливатиме на політичні процеси в регіоні. Першим виявом цього стала нещодавня декларація трьох сусідів України – Польщі, Словаччини й Угорщини, до якої долучилася також Чехія, про необхідність особливого сприяння Києву. Український акцент мав також нещодавній саміт В-4 у польському Казімєжі над Віслою, в якому взяла участь прем’єр Юлія Тимошенко. На ньому обмірковували, між іншим, концепцію координації дій п’яти держав із транзиту російської нафти та газу як відповідь на імперіалістичні забави Кремля.

Однак Вишеградська четвірка може й повинна відігрівати значно більшу роль, аніж та, яку їй пропонують. На думку журналістів впливового польського тижневика Wprost, у ситуації кризи структур ЄУ саме В-4 як здорове регіональне об’єднання має перехопити ініціативу в частині справ, які дотепер залишали Брюсселю. Один європейський дипломат, цитований у Wprost, висловився ще радикальніше: треба перенести центр управління Європою з бюрократизованого Брюсселя до динамічної Братислави.

Чому саме до Братислави? Річ у тім, що В-4, на відміну від СНД, не функціонує за принципом: найсильніший + решта. Хоча за Польщею – понад половина території, населення та ВВП усієї четвірки, це зовсім не означає, що вона має домінувати. Навпаки. Вчинення центром В-4 Братислави було спричинене стратегічними мотивами: це найбільш збалансоване рішення, з яким усі можуть погодитися. До того ж, Словаччина є географічним центром об’єднання, саме тут існує найбільша громадська підтримка вишеградської ідеї, і саме ця держава робить найбільший фінансовий внесок (у розрахунку на душу населення) до Вишеградського фонду. Чимале значення має й той факт, що з-поміж країн четвірки власне Словаччина проводить найсміливіші реформи, яким заздрять економісти всієї Європи. Тому міжнародне значення Словаччини, хочуть цього словаки чи ні, безпосередньо пов’язане з успіхом вишеградської співпраці. А коли вдасться розвинути її на всю Центральну Європу, з Україною включно, тоді, може, до вісі Москва – Брюссель – Вашингтон долучиться ще одна іноземна столиця, в якій вирішуватимуть українські інтереси.

Якуб Лоґінов – журналіст, мешкає у Ґданську

Львівська газета № 142 (708)

Четвер, 11 серпня, 2005 року

http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/08/11/7830/